Вчора одна підписниця цікавилася вартістю моїх послуг, хотіла сімейне відео. В процесі розмови стало зрозуміло, що ціна для неї зависока і вона сказала таку фразу: «Звернемося до вас якось, коли будемо планувати щось грандіозне».
І я задумалася…
А грандіозне — це що?
Я відповіла: «Я притримуюся тієї думки, шо справжнє життя і є щось грандіозне. Саме сімейні фільми про звичайне життя — це найемоційніші, найпотужніші наші спогади, ті речі, які насправді мають значення».
Для мене грандіозно, коли дитина намагається вмістити в свої маленькі пухлі ручки мамині щічки і каже «Я юб‘ю тебе» або залазить татові на плечі і заливається сміхом, бо вона — велетень, грандіозно, коли її оченята стають великими від цікавості, в момент, коли вона слухає книжку на ніч.
Іноді я заздрю весільним відеографам))
Їм не потрібно доносити цінність своєї роботи. Тому що гарні фото і відео з весілля хочуть всі.
А далі вже як піде. Для когось це стає єдиною професійною відеозйомкою за все життя. Хтось ще згадає про відеографа, коли народяться діти. Можливо, на Хрещення чи День Народження.
А чому сімейна прогулянка в улюбленому парку чи затишний день вдома — це не щось грандіозне? Все просто: тому що це не унікальна подія. Вона повторюється з разу в раз і втрачає свою цінність. Здається, що їх буде ще безліч.
Але навіть якщо так, то чи запам‘ятаєте ви детально хоч одну з них? Слова вашої дитини в той день? Смішні морщення носика і поцілунки? Ваші улюблені спільні ігри в той період життя?
Вчора я дивилася другу частину Аватара в кінотеатрі, плакала і думала про важливу фразу, яку почула на початку фільму: «Щастя просте. Те, що стосується щастя, може зникнути в одну мить».
То що може бути грандіозніше за справжнє життя?
