МОЇ СІМЕЙНІ ВІДЕО. ЯК ВОНИ?

Тренди — це атмосферні коротенькі відео, це різні круті переходи та всілякі фішки в монтажі. Я майже не використовую все це у своїй роботі. Якийсь час я думала, що мені потрібно швидше почати створювати круті відео, які зараз на піку популярності, а я просто лінива дупа, якщо все ще не роблю цього. Мені здавалося, що я біжу за локомотивом, який мчить із величезною швидкістю і, звичайно ж, не встигаю.

Мої сімейні відео — це зовсім не інстаграмний формат. Довгі, з тягучими та повільними кадрами, повні діалогів. У світі кліпового мислення це досить складно продавати.

Невеличкі атмосферні відео люди дивляться набагато краще та створювати їх легше. Адже часто вони дуже доречні та чудово справляються зі своїм завданням — передати атмосферу. Але саме в сімейній відеографії цього формату мені виявилося замало.

Щоразу, коли я віддавала сім'ї відео на 7 хвилин (замість обіцяних двох), де вони теревенять про все на світі, співають пісні, сміються та грають на гітарі, я запитувала себе «Таня, ну чому ж ти просто не зробиш маленьке атмосферне відео на 2 хвилини, як і обіцяла? Адже монтаж відео зі звуком займає втричі більше часу». Та тому, що одного разу створивши маленький сімейний фільм, у якому чути, як гулить дитина і співають птахи навколо, неможливо вже просто вимкнути звук. Тепер, коли у відео я бачу, як рухаються губи, але не чую звуку, мені здається, що щось не так, один із моїх органів почуттів залишається незадоволеним тим, що відбувається.

Я запитую себе: коли пройде багато років, хіба не захоче ця дитина почути свої перші звуки і лагідний голос мами?

Звуки оточують нас скрізь. Звук кроків, вітру, посуду, олівця, що малює, а часом і звук дотиків… Адже у світі немає цілковитої тиші. Для мене це те, що в першу чергу відрізняє відео від фото. Фотографія може передати рух, емоції, але не звук.

Тоді мені стало зрозуміло, чому мені не треба бігти за цим локомотивом. Бо мені не туди. Мені зовсім в інший бік. Кожен з нас має свій шлях. Немає шляху поганого чи хорошого. Є шлях наш і не наш. Часом у бажанні встигнути щось ми забуваємо поставити собі питання «А навіщо мені туди, якщо це не про мене?»